ФОРМУВАННЯ ТУРИСТИЧНИХ АТРАКЦІЙ НА БАЗІ ПРОМИСЛОВОЇ СПАДЩИНИ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Анотація

У статті досліджено роль адаптивного повторного використання промислової спадщини як інструменту формування туристичної привабливості міських територій та забезпечення сталого урбаністичного розвитку. Обґрунтовано, що занедбані виробничі об’єкти в постіндустріальну епоху трансформуються із просторового баласту у стратегічний ресурс, здатний виконувати нові соціальні, економічні та культурні функції. Проаналізовано взаємозв’язок адаптивного повторного використання з принципами циркулярної економіки, що дозволяє зменшувати ресурсоспоживання, вуглецевий слід та екологічне навантаження, водночас підсилюючи автентичність туристичного досвіду. Встановлено, що економічний ефект від розвитку туризму культурної спадщини супроводжується потенційними соціально-екологічними ризиками, що потребує системного управління міським середовищем. Запропоновано удосконалену модель оцінювання локального економічного добробуту, доповнену індексом сталості, який враховує циркулярність ресурсів, енергоефективність, інклюзивність та участь громади відповідно до Цілей сталого розвитку. Доведено, що така модель дозволяє комплексно оцінювати вплив ревіталізації промислової спадщини та оптимізувати управлінські рішення.

The role of adaptive reuse of industrial heritage as a tool for enhancing the tourist attractiveness of urban areas and ensuring sustainable urban development is examined in the article. It is substantiated that, in the post-industrial era, abandoned industrial facilities are being transformed from spatial burdens into strategic resources capable of performing new social, economic, and cultural functions. The relationship between adaptive reuse and the principle of the circular economy is analyzed, demonstrating that resource consumption, carbon footprint, and environmental pressure can be reduced while the authenticity of the tourist experience is enhanced. It is established that the economic benefits generated by cultural heritage tourism are accompanied by potential socio-ecological risks, which require systemic management of the urban environment. An improved model for assessing local economic well-being is proposed and supplemented by a sustainability index that incorporates resource circularity, energy efficiency, inclusiveness, and community participation in line with the Sustainable Development Goals. It is demonstrated that such a model enables a comprehensive assessment of the impacts of industrial heritage revitalization and supports more effective and balanced management decision-making.